Історія Кам'янця-Подільського

За археологічними джерелами, виникнення Кам’янця датується кінцем XII століття — початком XIII століття. Саме цій версії віддають перевагу сучасні дослідники з-поміж чотирьох гіпотез про заснування Кам’янця-Подільського.

У давнину та Середньовіччя

Місто було у складі Київської Русі, у XIII—XIV століттях — Галицько-Волинського князівства, потім його захопили монголо-татари.

У першій половині XIV століття Кам’янець став центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами.

Від 1362 року — у складі Литовсько-Руської держави, зміцнюючись як адміністративний осередок Поділля. У 1430 році Кам’янець захопили польські війська, а 1434 року перемогою Польщі закінчилася війна між польськими і литовськими феодалами за подільські землі, з 1463 року — центр Подільського воєводства. Відтоді Кам’янець отримав статус королівського міста, був перетворений у досконалу і тривалий час неприступну для ворогів фортецю.

У середньовіччя Кам’янець був ремеслово-торговельним центром, за своїм розвитком не поступався таким містам, як Львів і Київ. Розвиткові ремесел і торгівлі неабияк сприяло надання місту Магдебурзького права (1374) і вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів.

23 січня 1510 р. місто стало місцем укладання «Кам’янець-Подільської Мирної угоди» між польським королем Сигізмунтом І та молдавським господарем Богданом III через заступництво угорського короля Владислава II.

1672 року місто захопила Османська імперія. У цей час воно стало центром Кам’янецького еялету (тур. краю), а з 1681 до 1699 — центром новоствореної Кам’янецької митрополії (у складі Константинопольського патріархату). З 1699 року згідно з умовами Карловецької мирної угоди разом із більшою частиною Поділля було знову увійшла до складу Польщі.

У 1761 році завдяки коштам, які отримали на підставі ухвали воєводства, замість палісадів за сприяння львівського старости Йоахіма Потоцького звели мури.

Кам’янець у Новий час

1793 року, після другого поділу Польщі, Кам’янець разом з усією правобережною Україною відійшов до Російської імперії.

Із завершенням у 1874 році будівництва Новопланівського мосту розпочався розвиток Нового міста, де були зосередженні державні та міські установи, навчальні заклади.

Наприкінці XIX століття у Кам’янці проживало майже 36 тисяч мешканців, бурхливо розвивалась індустрія, вирувало культурне життя.

Місто на початку XX століття

1906 року в місті було створено місцеве товариство «Просвіта», завдяки його діяльності було введено вивчення української мови в початкових та парафіяльних школах, відкрито філію в Могилеві-Подільському.

14 березня 1914 року на залізничну станцію Кам’янець-Подільський прибув перший потяг. З початком Першої світової війни, 4 серпня 1914 року австро-угорські війська захопили Кам’янець-Подільськ, але наступ 8-ї російської армії під командуванням генерала від кавалерії О. Брусилова змусив їх уже за 2 дні відступити. У роки війни в місті розміщувалися штаб Південно-Західного фронту, тилові установи, шпиталі.

Визвольні змагання, столиця УНР, резиденція ЗУНР

За часів УНР від березня 1918 року впродовж двох місяців Кам’янець був осередком Подільської землі. Загалом у період визвольних змагань українців (1917—21 роки) — це головний центр формування військ Української Народної Республіки, а 22 березня 1919 — листопад 1920 — столиця Української Народної Республіки.

1919-1920 роках у місті працювали уряд і міністерства, друкувалися гроші, приймалися іноземні делегації.

30 липня 1919 року в місті відбулась нарада керівництва УНР, ЗУНР за участю місій Франції, Англії, США (щойно прибули до міста). Доповідав Головний отаман про план ліквідації більшовицької влади в Україні, виклав вимоги до Антанти щодо озброєння та обмундирування 500 000 української армії, просив підштовхнути Ю. Пілсудскі до нового наступу проти більшовиків.

12 листопада 1919 року в місті відбулась остання спільна нарада урядів УНР та ЗУНР. Після взяття частинами білої російської Добровольчої армії Могилева-Подільського та Бару, С. Петлюра змушено запропонував армії Польщі взяти місто, що було зроблено вранці 17 листопада 1919 року.

У цей же період, у 1918 році в місті було відкрито Державний Український Університет, першим ректором якого став Іван Огієнко (від 2008 року — Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).

Радянська окупація (1920—1940-ті роки), Голодомор (1932—1933 років)

Із входом у місто 16 листопада 1920 року частин Червоної армії тут остаточно було встановлено Радянську владу.

У 1928 році Постановою РНК УРСР Стара фортеця була оголошена державним історико-культурним заповідником.

Голодомор 1932—1933 років жахливий злочин тоталітарної системи не оминув місто. Враховуючи прикордонний статус Кам’янеччини, населення, особливо з сіл, які знаходилися на річці Збруч, намагалося вирушити в сучасні західні області. Там подоляни міняли свої речі на хліб та зерно. Непоодинокими були випадки, коли люди наймалися на роботу за можливість харчуватися або працювали за хліб. Проте далеко не всім це вдавалося: вздовж кордону з Польщею по річці Збруч та кордону з Румунією по річці Дністер у багатьох місцях були влаштовані загороджувальні лінії та на кордонах несли варту радянські каральні органи.
Загалом кількість померлих від голоду в Кам’янець-Подільському районі у 1932–1933 роках склала 2533 людини, у Кам’янці-Подільському — щонайменше 775 жителів міста. За оцінками демографічні втрати України внаслідок Голодомору 1932—1933 роках становлять близько 4,5 млн осіб, у тому числі 3,9 млн — втрати, пов’язані із надсмертністю, а ще 600 тисяч — з дефіцитом народження.

Впродовж 1937—1941 років місто було центром Кам’янець-Подільської області.

12 травня 1941 року обласний центр перенесено з Кам’янця-Подільського до Проскурова, після чого місто втратило значення регіонального центру остаточно.

Друга світова війна. Рух Опору

У перші дні липня 1941 року Кам’янець-Подільський був окупований військами Німеччини. 9 липня 1941 року при відступі з міста радянських військ були заміновані і підірвані Новопланівський міст та ряд стратегічно важливих промислових підприємств.

В кварталах Старого міста було створено єврейське гетто. Одним з перших та найбільших проявів Голокосту, було масове вбивство 27-28 серпня 1941 року на околицях міста, сучасна територія мікрорайону Жовтневий. У ті дні, були вбиті 23 600 євреїв, більшість з них були угорськими євреями (14 000-16 000), а решта в основному місцеві українські євреї та українці.

За роки Другої світової війни населення міста скоротилося вдвічі з 55 000 чоловік в 1940 році до 26 000 в 1945. Було завдано непоправної шкоди архітектурній спадщині Кам’янця-Подільського, перед наступом радянська армію провела масований артобстріл міста, зруйновано 90% житлових будинків в Старому місті, повністю знищена промислова база.

Після відновлення незалежності України

Від 1991 року Кам’янець-Подільський — у складі незалежної України, є значним економічним, культурним, освітнім і туристичним осередком держави.

2 березня 2000 року Постановою Верховної Ради України затверджено нові межі міста загальною площею 2787,1 гектара.

З 2014 року початком Російської агресії проти України багато подолян пішли добровольцями та військовослужбовцями на фронт захищати Україну.

У рамках децентралізації в 2020 році, було схвалено Кам’янець-Подільську територіальну громаду, до складу якої увійшли наступні сільради: Довжоцька, Зіньковецька, Рихтівська, Колибаївська.

інші Заклади категорії “Історія Кам'янця-Подільського”

Цифровий паспорт